Усі ми гості в цьому світі,
Прощатись з ним прийде пора.
Кому у зародку, в цвітінні,
А кому в самі вже жнива.
......................................
Покинув дім і полетіла
У небо вже твоя душа.
Пташина жалібно співала.
Тихіше люди, тихо, ша.
.......................................
Просив хоч день я ще прожити,
Щоб зміг покаятись в гріхах.
І "Отче наш" проговорити,
Як не устами, хоч в думках.
......................................
Великі статки і багатство-
Усе пусте, усе ніщо.
Коли відходиш в Боже царство,
Багач, бідняк ти - все одно.
Багатство все у вірі Божій,
Її ми можемо надбати.
Щоб на великім суді Божім,
Було себе чим оправдати!
.........................................
Живи в смиренні і любові
До Бога нашого Отця.
Інакше Вічна пам'ять твоя
Не варта й мідного гроша.
.........................................
Спасибі Вам, хто завітав,
Для мене - це вже свято!
А за життя я і не знав,
Як значить це багато!
.........................................
Вона співала в церкві в хорі,
Та прославляла там Христа!
Тепер нема ні сил, ні волі,
Щоб розімкнути хоч уста.
.........................................
Відшуміли дерева, відлетіли літа,
Закрилися очі, зімкнулись уста.
Зажурені рідні і хата пуста,
Вічная пам'ять на вічні літа.
...................................................
Він не помер, він буде жити
В піснях, поемах і серцях.
Він той, хто вмів горілку пити,
Без неї жити - просто жах. ..............................
Як лебеді, разом життя прожили,
І в радості й горі трималися купи.
І в царство небесне вони відійшли ,
Тримаючись міцно за руки.
.............................................
Він все віддав за Україну,
І найцінніше - так життя.
І плаче небо без зупину,
Таким немає забуття!
......................................
Казали, він ще міг би жити,
Якщо б не йшов на ту війну.
Та в небо журавлем злетіти,
Героєм стати випало йому.
........................................
Не та лягла сьогодні карта,
Не дама красна із бубна.
А дама чорна із хреста,
За упокій налий вина.
.......................................
Червону троянду колючу і гарну,
Яка розпустила лише пелюстки.
Цнотливу іще, граційну й прекрасну,
Зірвали безжально сили пітьми.
Їй би в саду квітнути райськім,
Ароматом своїм п'янити весь рай.
Раз не вийшло на банкеті весільнім,
На могилі розділять її коровай.
...........................................................
Він не згорів його спалили,
У танку кляті москалі.
А хмари небом синім плили,
І каплі сліз стікали по труні.
...........................................................
Плаче дочка сльози градом падають до ніг, Плине кача всюди чути, а душа болить.
Рідний батько під Покровськом на війні поліг І в малої сиротини серденько щемить.
Сонце очі їй втирає, вітер коси розчесав.
А сам батько наш духовний душу утішав.
Він узяв її на руки і таке сказав:
Батько твій високо в небі зіркою він став!
Ти її удень не бачиш небо чисте без зірок,
Та під вечір вона вийде і засяє у вікні.
На поріг ти тільки зробиш свій маленький крок,
І почуєш як твій ангел-охоронець сяде на плечі.
Та ніхто тебе не скривдить,смутку не буде,
Тільки щастя і удача в дім твій увійде.
Буде сонце лиш світити у твоїм житті,
Бо за це занув тато на страшній війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2020
автор: Горбаль Василь