- Зажди, не йди… то й що тепер, що я коханка?
Може в останнє, то хоч поглядом зігрій.
- Мені пора… (Цілунок по́хапцем на ґанку,
ти повертаєшся у свій домашній стрій.
І вже сумує за твоїм теплом альтанка…)
- Не хочу я приходу ранку!… Мій час з тобою – до світанку.
- Ти ж знаєш: дім, сім’я… А хочеш – колисанку?
- Ні, час тобі вже йти… Бувай, коханий мій!
- Прощай, кохана серця, промінь вічних мрій!
Цей шал кохання до останку на вкраденому кимсь світанку.
( А́льба (окс. alba — «ранкова зоря») — ранкова пісня, скарга закоханих на
неминучість розлуки з настанням ранку. Обов'язковий елемент - форми слова
"світанок", "зоря", "ранок" в кінці строфи.)
Фото - інтернет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2020
автор: Білоозерянська Чайка