Ми стали наче звірі на землі
Ні, не на волі - в клітці, чи в полоні,
Живемо тепер в цім Арамагедоні
Було нам сумно в райському теплі.
Ми нищимо все на своїм шляху
Хоч маємо де жити і що їсти,
Роси не помічаємо намиста,
Не цінимо життя - його красу.
Це страх чи гріх, та звірі - краще нас
Вони природі не приносять лиха,
І кожен живе скромно, навіть тихо
Не маючи нічого про запас.
В людській подобі нас створив Господь
Він дав нам серце - світле, добре, чисте,
А ми себе ведем як терористи:
Загублений наш людяності код.
Ми знову розпинаємо Христа
Наш кожен гріх для Нього - нові рани,
І ллється кров Його за нас свята
Куди прийдемо грішними стежками?
Все терпить Бог - але не вічно це,
Ми благ не зрозуміли - тому й гинем,
Страшніше звіра стала ти, людино,
Відповідатимеш за все перед Творцем.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: синяк