Ще над землею сутінки лежать,
Густа панує тінь ранкова,
Ні звуку, ані шереху нема
І навіть вітер стих шовковий.
Здається, що спинилося життя,
Та ось розпочало світати, –
Ранковий перший вітерець зліта,
Береться листячко торкати.
Блакитне небо чисте, без хмарин, –
Вражає неба урочистість!
Цвірінькнув горобець із гущини,
Пташки озвались голосисто.
Зачервонівсь на сході небосхил, –
Це почало вже сонце сходить,
Насичено-червоні кольори
Пом’якшували прохолоду.
Вставало сонце прямо на очах,
Лилося світло на розлоги,
Здіймалось вище й вище в небесах, –
Міняв ніч ранок веселковий.
В промінні ранку сяяла роса
На травах, що відпочивали
Вночі, – прокинулась землі краса,
І бадьорила, й освіжала.
Схопив на крила вітер і поніс
П’янкі ранкові аромати
І землю ніжно розбудив від снів, –
Новий день заступив на варту.
11.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884668
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2020
автор: Martsin Slavo