Душа ув’язнена, неначе в замку,
Шукає сенсу долі день у день,
Блукає мовчки з вечора до ранку,
Виспівує німих, сумних пісень…
Не повезло Душі моїй, напевно,
Що в моє тіло переселена була,
Бо часто так турбую на даремно,
Й тендітності її не вберегла…
Прозора наче вітер в коридорах,
Безшумно приживається в мені,
Та іноді, неначе на просторах,
Болючі крила розправляє у пітьмі…
Моїй Душі так хочеться спокою,
А я не вмію спокій той давать…
Хоча снується павутиною тонкою,
Та часом й серце може розірвать.
Душа ув’язнено-пов’язана зі мною,
Пекельний біль витримує в мені,
Але ніколи не буває надто злою,
Які б Господь не посилав нам дні…
Так вирватися хочеться на волю,
Полинути нарешті до Небес,
Та виконати мусить Божу Волю –
Донести мій Життєвий Хрест…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
31.07.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2020
автор: Lilafea