Так часто Небо – це дзеркальне Море,
А часом Море – ніби Небо навпаки…
Десь там втопилось, мабуть, й горе,
Тому й світанок важко віднайти…
Де та межа між Морем й Небесами,
В якій ретельно перемішана журба,
Там захід вже поєднаний із снами,
Але світанком досі ще живе Душа…
У небі море розмаїть чудесних,
А в морі та ж небесна синева…
Там почуття омиті та воскреслі,
Ніколи, мабуть, не торкнуться дна.
Душа спішить у Небесах літати,
Але її морська ще манить глибина,
То чи хмариною мені, а чи піною стати,
Щоб поєднать в собі і Море й Небеса…
Кохаю Море, але манить Небо,
Глибин бажаю та польотів вишини,
Тому отак між Небом й Морем,
Судилось, мабуть, й далі ще йти…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
27.07.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2020
автор: Lilafea