Було село...Веселі хати,
І люди, сповнені тепла,
Вміли любить і працювати,
І річка лагідна текла...
Води тихенько хлюпотіли,
Ловили рибу хлопчаки,
Верби тихенько шелестіли,
Й щоліта соняхи цвіли...
Пишались клени і тополі,
Що люди дружніми були,
Усе було, всього доволі,
І з димарів дими пливли...
Літа минали швидкоплинно,
Перемінилося село,
Давно збідніло й похилилось,
І бур"янами заросло...
Пусті подвір"я і городи,
І хати схилені стоять,
Немає тину, лиш ворота,-
Від вітру ще бува скриплять...
Село і люди постаріли,
Молодь роз"їхалась давно,
Пустка навкруг, лише ворони,
Й навіть сороки стрекотять...
Садки вишневі похилились,
Лиш де - не - де димок пливе,
Річка і верби зажурились,
Що дітвора до них не йде...
Повільно човгає старенький,
Дідусь по стежечці бреде,
Назустріч хлопець молоденький,
Все розглядаючи іде...
Зустрівся поглядом з стареньким,
Очі засяяли в обох,
Бо внучок то, пізнав старенький,
Почув молитви діда Бог...
Отож онучок і приїхав,
Хоче забрать діда з села...
Та щось не хоче дідусь їхать,
Тут його молодість спливла...
Онук умовив таки діда,
Повіз у місто до рідні...
Оцю історію повідав,
Знайомий із села мені...
Було село...Веселі хати,
Працею сповнені жнива,
Уміли люди працювати,
Було тут щастя і дива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884071
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2020
автор: геометрія