Є багато облич у війни,
Майже всі негуманні вони,
Та зустрілось одне – особливе.
І думок полились цілі зливи.
Є обличчя й таке у війни:
Без вогню, навіть без сивини,
І… без пам’яті мозок. Манкурт він?!
НІ, в АТО був на передку. В тім,
Його тиша постійно ляка.
Не впізнати у нім мужика.
Мов беззахисна, з виду, дитина…
Де ж ти, доле, його поводила?
Згас вогонь до життя ув очах,
Сила зникла в поставі й плечах,
І чи їв щось, також забуває…
А на сході… війна ще триває.
Чи не там його ліки лежать,
Щоб струснулася, врешті, душа,
Й пригадалося, хто він і звідки,
І чого він насправді був свідком?
Йому тут себе важко знайти.
Обминають його і «менти».
Хтось бомжом назива його тихо…
Скільки ж раша насіяла лиха!
4.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2020
автор: Ганна Верес