Не любимо ми рідну Україну,
хоча жаліємо усі-но,як чужу людину.
І плаче Україна,протягуючи руки,
в той час годує нас і йде за нас на муки.
Дає усе нам рідна,що у змозі дати,
як та матуся,для свого дитяти.
А ми юрбою,ліси всі повалили,
річки,озера і поля-все засорили.
До того,рідну землю стали продавати,
хоча- а то не ми,то наші депутати.
Ми так живемо наче,це чужа країна,
наче це є,не рідна ненька Україна.
Я думаю,ми звикли жити так,
й можливо,це правдивий факт.
Грошей підзаробити і бізнес розпочать,
а що буде з Україною,покаже час.
Опам'ятаймося-прошу нас люди,
якщо не змінемося ми,то змін не буде.
Ми Українці і це не гасло на трибуні,
згадайте - ми всі в душі Українські люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2020
автор: Бабич