А він лежав поранений, безсилий:
Розкинув руки-крила наче птах,
А серце в грудях билось-тріпотіло
В спасіння так ще вірила душа.
Боліли рани, пересохлі губи
Шукали хоч краплиночку води
Дивились на ці муки ніби й люди
Ні, то не люди - нелюди, кати.
А над ним небо голубе світило
То сонцем, а то зорями вночі,
Та по хвилині десь дівалась віра,
А поруч усміхались палачі.
Застигло у очах навіки небо,
Сльозою покотилася зоря,
І рани лікувати вже не треба,
Лиш росами заплакала земля.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2020
автор: синяк