Затемнення місяця – затемнення долі,
Немає надій вже на світло й життя.
Шляхом далі йтиму, хлебнувши доволі
Життєвого суму та трунку буття…
Так хочеться іноді вірити в чудо,
Що в цих катаклізмах вся жовч пропаде,
Що знову й надалі світитиме сонце,
Та промінь надій знову в душу ввійде.
Затемнення місяця знову і знову,
У душу ввірветься, де в серці пітьма…
Надію плекатиму й віру на нову
Любов, що розбудить мене до життя.
Я буду, як завжди, боротись за щастя,
Бо справді ж і місяцю там у горі,
Закрити все сонце навіки не вдасться,
Допоки кохають ще тут, на землі!
Затемнення долі, воно швидкоплинне,
Якщо і на захід звернуло життя,
Допоки в житті є одна хоч людина,
Заради кого шаленіє душа!
20.07.2020
#проезія_Іванна_Осос
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Lilafea