Лежить град Київ і мовчить,
Мовчать брати з нірвани.
Не встигли певно ще спочить,
Глибокі надто рани.
В іржі зневажений Майдан,
Завмер в тривожній тиші.
Михайло зирить, як кажан,
Пекеллям на узвишші.
Табун колишніх бєркутів,
По грудях наших топче.
В броні і зброї... до зубів,
З під їх чобіт хлюпоче.
За що скажи мені, за що,
Вони живуть в затишші.
Невже гнили ми ні за що,
Скажи мені Всевишній?
Люті андроїди в тілах,
Сидять... Отам високо.
Й зірки Дав.да у хрестах,
На куполах, як Око.
Та вірю... скоро упадуть,
Тремтять вже їх опори.
Боги Мої до нас ідуть,
Ми не раби потвори.
Засвітить сонечко в гаю,
На сході вже палає.
Свою Украйну впізнаю,
Козак коня сідлає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883173
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2020
автор: Волиняка