Нагнути себе не дозволив нікому,
Неначе бульдозер... бо’ йшов до мети.
Я спив від приниження чашку солону,
Та все ж на своїх, залишаю сліди.
Борюся щоденно з іу.о - болотом,
Напевно вродився в цей світ не простим.
«Св.та» ж каї.ота зове ідіотом,
Для них, принципово залишусь таким.
Писав все, як бачив, про владу пихату,
Як Бож мені визначив, так я творив.
Продовжу до скону її розпочату,
У правді по честі перо нагострив.
Як всі не такий бо’ що терен край поля,
Мене не зламає шурпалець чужий.
Овном народився, така ж моя доля,
Допоки стою на цім світі... живий!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881093
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: Волиняка