Немає щасливíшого заняття:
охоплює віночок польовий
голівку милу, вогнепад по ній
волосся золотого, як багаття.
А скільки насолоди знає плаття,
що полонило стан її стрункий,
як непомітно кульчик дорогий
цілує у щокý її з завзяттям!
Шовково сяючи у світлі дня,
як ніжно стрічка віє на повіки,
як цей кулон між персами затих…
І поясок, що стегна обійняв,
шепоче тихо: «застібнýсь навіки…»
О скільки праці тут для рук моїх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2020
автор: Анатолій Костенюк