Ця жінка ,колись була красива , молода
Задивлялись ,на вроду легені соколи.
Ранньою птахою злітала в чисті поля
Крилом , обнімала гаї , ліси , діброви.
Навесні , сіяла яре зерно у ріллю
Щоб колосились золоті хліба в житах.
Треба годувати , увесь рік свою сім'ю
Зранку , до ночі трудилась... літала ,як птах.
Пролетіло , як один день так швидко життя
У надвечір'я , вже сонце низенько сідає.
І до літечка , біжить як до мами дитя...
Літнє небо променем тепла зігріває.
Любить , пісню українську і спів солов'я...
Струну скрипки ніжну мелодію чарівну.
Вже на її скронях засріблилась сивина
Чекає , старість в самоті -осінь золоту.
О , Скільки всього вона бачила у житті!
І за крок ,до смерті над прірвою стояла.
Не боялась, труднощів... несла, груз на плечі
І крізь гіркі сльози , новий день зустрічала.
У молитві, шукала Небесного Отця
І як вічний Бог сходило світло у душі.
Воскресала , з мертвих і оживала душа...
Покликана , залишити свій слід на землі.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880987
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Чайківчанка