З невідомих причин
ми готові завжди –
невідомо за чим,
невідомо куди.
Все добро, що було,
у житті не скопить.
Тільки вітер в чоло,
тільки цокіт копит.
Тільки стукіт коліс
за вагонним вікном,
як було це колись
чорно-білим кіном.
Недосяжних надій
кличе зоряний квест –
все покинути і
розпочати ще десь.
І встаємо на «три»
серед буднів та чвар,
біжимо до вітрил,
що поставить корсар
і стаємо вітрами,
лишивши жалі
на покинутій нами
набридлій землі.
Хоч у нас все, як слід,
та на кпини всьому̀
серце кличе в політ
невідомо чому…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2020
автор: Анатолій Костенюк