Від солодкого життя я стерпів чимало.
Мед з горіхом лісовим я з дитинства їм.
Та солодке у житті все понабридало
і не стало гостроти у житті моїм.
Відчуваю, що мені хтось окреслив коло
і по колу кружить шлях звичний, без зусиль.
Тільки якось уві сні серце закололо
і тепер в собі ношу цей тривожний біль.
Ніби хочеться мені розірвати пута,
по дотичній, по прямій полетіти в даль.
Ніби хочеться мені щось нове збагнути –
світлу радість на зорі, чи нічну печаль.
Ніби там у далині хтось мене чекає,
на узбіччі від шляху̀ вогнище горить,
чоловічих голосів говір не змовкає,
у ватажнім казані вариво кипить.
В асфальтованих містах, хоч нам це не легко,
у далекі небеса глянемо на мить
і почуємо, що нас кличе хтось далеко,
і відчуємо, чомусь серце защемить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2020
автор: Анатолій Костенюк