1.Задивились вербоньки на воду
Та й замилувалися на вроду,
Опустили низько свої віти,
Хай полоще їх коханець-вітер.
А вода у річці чиста-чиста,
Одягла із бульбашок намисто,
З очеретом тихо розмовляє,
Осоку до себе нахиляє.
2.І стоять ті верби над водою,
І кує зозуля їм про долю,
Вітерець милує їхні віти,
Сонцю помагає їх зігріти.
А вночі ці верби ваблять зорі,
Що пильнують небо неозоре,
Й соловей щебече аж до ранку,
Ще й роса їх вкриє на світанку.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2020
автор: Ганна Верес