Село моє,ти потонуло в травах,
та у садах квітучих і дубравах.
Повсюди де не гляну,зелені кольори,
гори високі і гірські буйні річки.
Знайомі вулиці,хатинки як казкові,
наче десь в казці-різнокольорові.
При в'їзді у село,показник стоїть-
Угля і жовто синіми буквами майорить.
Це моя Угля,це моє рідне село,
такою казковою красою розцвіло.
Наче зелене море,що ні початку,ні кінця,
ось так я бачу,красу свого села.
І стара береза,що схилилась до землі,
наче пояснює-ви находитися,в найкращому селі.
Тут тиша,спокій і краса панує-
усе живе так говорить,але не кожен чує.
Ще тихий вітер,як на флейті в горах грає,
ніжну мелодію,яку душею кожний житель відчуває.
Бо Угля в кожного в середені душі-
ми Угляни,ми виходці з Углянської сімї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2020
автор: Бабич