При поліському обійсті,
тому літ зо тридцять три,
десь посіялися в лісі
три берізки – три сестри.
А навколо – ліс мачтóвий,
гомонить сосновий бір…
і таку почув я мову,
хочеш вір, або не вір.
«Не такії ви дерева.» –
доліта з верхів’я віт –
«Вам не вирости до неба,
не побачите ви світ»!
…
Я прожив життя у місті.
Через тридцять три рокѝ
побував я в тому ж місці
і згадав про берізкѝ.
І яку ж мораль ще треба?
Ліс пустили на дошкѝ.
Світло ллють навколо себе
три зеленії свічкѝ.
А під їхніми гілками
(не дістане ще ніяк)
густо пишними рядками
молодий росте сосняк.
…
Все, що стальсь, без утайки
на смартфон я переніс.
І нема кінця у байки,
бо росте Полісся Ліс!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2020
автор: Анатолій Костенюк