Хто любить осінь дощову
загорнуту у сиве небо?
дорогу мокру лісову,
шроти крапéль навколо себе…
Кого це плащ, мов оберіг,
рятує від води й застуди?
Хто прикидається, що люди
його не пустять на поріг?
Що від гіпнозного дощу
йому нікуди не подітись,
що інших звуків і не чув,
що сонцю вже з за хмар не вийти,
що він ожиною проріс,
крізь хвою просочився стиха,
що він – земля, грибниця, ліс,
не думав не страждав не дихав...
А взимку його вкриє сніг,
а серце вже тоді заб’ється –
як навесні… як навесні
місцева мавка засміється!
Хто цей самітник та дивак,
якого не збагну ніяк?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2020
автор: Анатолій Костенюк