Гроза так дивно лупотіла,
Затягнулись хмарами небеса.
У ній така незвична сила,
І зовсім нерозгадана краса.
Дерева до землі схиляла,
Струменіли удари блискавиць.
Громами людей налякала,
Сипала водою із рукавиць.
Все навкруги миттю посивіло,
І скаженіло, як невтомне зло.
В повітрі все лякливо гуділо,
І як потоп, водами залило.
Потім все вщухло і кудись пропало,
Наче й страшної грози не було.
А в душі просвітліло, тихо стало,
В небі відкрилось синє джерело.
І прийшла ніжна прохолода,
Гостро пахнуть квіти і озон.
Така дивна наша погода,
Гроз багато, аж повен вагон...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2020
автор: Віктор Варварич