В листве березовой, осиновой,
в конце аллеи у мостка,
вдруг падал свет от платья синего,
от василькового венка.
В. Набоков
В листках березових, осикових,
в кінці алеї на містку,
спадало світло плаття синього
на синь волошок у вінку.
Твій образ легким глянцем сяючий
долоням відішлю своїм
метеликом невідлітаючим,
благоговійно дорогим.
Без тебе долю я пройду мою
в добрі та щасті, тільки все ж
з пересторогою подумаю:
де ти жива, як ти живеш?
Та як би нам судилось долею
зустрітися в юрбі людській,
направлю з тугою та болем я
у бік повз тебе погляд свій.
Гнітючим враженням, шоковано
чужим життям ти обросла
і світла синьо-волошкового
для мене не приберегла.
Усе давним-давно розтрачено,
і я молюсь, і ти молись,
щоб ми ніколи не побачились,
щоб на стежині не зійшлись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Анатолій Костенюк