Чи дорогу загубила в квітах,
Мабуть стала, не на ту стежину,
Та назвалась, матір’ю вже в літах,
В переході, кинула дитину
Не пішла б, серденько так тріпоче,
Крикнуть хоче та не має сили,
І зростила б, хтось скаже не хоче,
І осудить... та світ став немилий.
Катма хати, забрали за борги,
Чоловік, то ж втік, знайшов багату,
Де безхатьки, майже всі вороги,
Їм би втішитись й дай за сон плату.
Душа в п`ятах, чи заберуть дитя?
В які руки, потрапить нещасне,
Щем під серцем,чому важке життя,
У очах, вже сум й віронька гасне.
Два дні поспіль, зимно в переході,
Хоче їсти… в грудях зовсім пусто,
Маля плаче, а що перехожі?
Спішить кожен, має своє русло.
Згасло світло, поплентала в місто,
Дитбудинок, ще горять ліхтарі,
Дитя клала й дороге намисто,
І молилась й плакала при зорі.
Пробач синку! І ти наш Всевишній!
Піду в найми, жебрачити сором,
Помолюсь, щоби син був не лишній,
Не святій землі, де гуля морок.
24.05.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Ніна Незламна