Не все вміла, ще не все встигла,
Я зробити, на своєму віку,
Тож не птаха, не маю крила,
Не літаю, а просто живу.
Так, як всі, тішуся природі,
Роки мчать і не повернути,
Озирнусь, якось при нагоді,
У минуле, захочу пірнути.
Як та вишенька підростала,
Мабуть схожа на родинний сад,
Була радість і бід зазнала,
Ну а молодість, як виноград.
Вино вишні - п`янить кохання,
Така доля, стежка, чужинна,
Спів пташиний, чи зірка рання,
В душі тягар, стекла сльозина.
Час летів, все ж укоренилась,
Й зарясніла вишенька цвітом,
Тим що мала задовільнилась,
В буття погляд, втіха світом.
Вже три вишеньки й наречені,
Батькам втіха, журба позаду,
Не пусті роки, а шаленні,
Онучата несуть розраду.
У житті, є усяке – різне,
Та живу, я вдихаю нектар,
Із квіток. Часом дуже дивне,
Відчуття, те мов пила узвар.
Маю силу, дякую Богу,
Як живу?Іще топчу спориш,
Світла мрія, вклонюсь порогу,
Легше жити, коли щось створив.
Не могла, іще я не встигла,
Все зробить, на своєму віку,
Бо не птаха, не маю крила,
Не літаю, а просто живу.
24.05.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2020
автор: Ніна Незламна