Чогось встала спозаранку,
Одягти мо" вишиванку?
Нині ж свято, кажуть люди,
Та чи всуну свої груди.
Лип на вікна, до Івана,
Одна клявся і кохана,
Сусід бравий, молоденький
А цілує, солоденький,
Ще й торкнеться грудей ніжно,
Вдвох на ліжку надто тісно,
Дуже любить, щоб був знизу,
Спокушає до стрептизу.
На мені ліфчик й спідниця,
Тож вгодована младиця,
Каже любить, бо пишненька,
Де торкнеться, скрізь м`якенька.
Напівгола по стежині,
Хай зрадіє, вже йду нині,
Попід вікна й вмить у двері,
На порозі чую - Мері,
Я давно, жінок не маю,
Лиш одну… тебе кохаю.
Крок назад, держу спідницю,
Ой так мабуть не годиться,
Крик,- Це хто? Секс- робітниця?
Мене вздріла,- Чи мо»сниться?
А сама ж немов та тріска,
По мені очима блиска,
В душі біль, взяла образа,
Ой Іван, ах ти ж зараза.
Вчора в ліжку обіймався,
Мені клявся закохався,
Та мовчу роки завада,
Я до неї, вдаю рада,
-Замок щойно поламався.
Він за стіл, враз заховався,
-Тітко Віро, -гукнув за мить,
Хоч мовчу, під серцем щемить,
Вдав, що чинить мені замок,
А упрів, як той козел змок.
Очі бігали ховались,
Отак мовчки й попрощались,
Вже доплентала додому,
От так свято! Мала втому,
Основне, я зрозуміла,
Закохати не зуміла.
Чи двадцять років різниця?
Вже дійшло, то ж не дівиця,
А вона, то справжня квітка,
Буде в нього, славна жінка...
Попередить, я хочу всіх
Молодь зваблювать - мабуть гріх.
21.05.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2020
автор: Ніна Незламна