Десь за вікном,кує Зозуля,
можливо,що іде Весна почула.
А я далеко,від рідної хати,
хоч сміється тіло,але душа плаче.
Ой,ти рідний краю,Закарпаття рідне,
тілом і душею,бачу я-я звідти.
Бо там моя Мати,бо там жінка й діти,
бо там гори красні в полонинах квіти.
Там ліси зелені,височать,до неба,
земля моя рідна,ось,що душі треба.
Якби не ласкала,земличка чужая,
та душа,як пташка,рветься до рідного края.
Річки гірські красні,що блистять сльозою,
рідне село омивають,чистою водою.
Угля моя рідна,долини та гори,
ти квіткою квітнеш у зеленім морі.
А тут,хоч бруківка,хоч хати ошатні,
але собі, сам скажу-у нас в селі краще.
І пахне повітря-рідним,не пояснимим,
що в душі живе і ще від дитини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: Бабич