Я, колись, перед Господом вже обіцяв,
Все навпіл розділити кохана з тобою,
Маю щиру надію, що слово тримав,
Не затьмаривши щастя душевне журбою.
Я ділив все добро на рівні частини,
Навпіл радість і втіху, навіть усмішку вуст,
Але в чашу життєву, зайві краплини
Доливати кохання, я все рівно ще вчусь.
На одну щіпку більше, з усього що мав,
Добавляв аби смачно було, свій відсоток,
Щоб під звуки любовних душевних литавр,
Зазвучав в унісон з моїм серцем твій голос.
Пополам, все що бачила…Й звісно тобі,
На одну частку більше усіх привілеїв,
Що Господь дарував нам донині в житті,
На сімейній, де всяке траплялось, алеї.
Пополам навіть час, хоч я часто зникав,
Негаразди, проблеми і сльози пролиті,
Та собі непомітно я все ж забирав,
Наче накип життя, найболючіші митті…
В тому спадку буття, що залишив на дні,
Щоб і натяку не існувало на горе,
Прижену я ще в порт золоті кораблі,
Доставляючи щастя тобі через море.
Я, не раз, перед Богом тобі обіцяв,
І цю клятву священну ще й досі тримаю,
Поділю все з тобою, що матиму й мав,
Аж до смерті удвох, чи до вічного раю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: Ярослав Ланьо