Я лезом Óккама січу життя.
Ним відсікаю я сердечну складність:
і місячної ночі зорепадність
і грозових подій передчуття.
Приховують ошатні поняття՜
і камені з небес і безпорадність.
Відрізую, мов параноїдальність
кохання зраджене, без каяття.
Та, господині мідної гори,
я бачу, знову хвостик відростає:
моє, чомусь, кохання не вмирає…
О, серце, помовчи ще до пори,
коли відтятому я втрачу лік,
допоки Музі крила не відсік…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Анатолій Костенюк