СТАРИЙ ГОРІХ

Старий  Горіх,гілками  стукає  у  вікно,
немов  нагадує-я  старожил,я  тут  давно.
Пізня  Весна  на  дворі,тому  він  і  нагий,
можливо  змерз,тому  і  злий  такий.

І  Вітер  спокою,йому  не  дасть  ніяк-
б'ється  об  дерево  і  день  і  ніч,весь  час.
Гілками  колихає  Горіх,ну  що  є  сили,
то  до  вікна,то  до  землі,гілки  поклони  били.

Ось  тільки  старий  Горобець,йому  усе  рівно,
цвірінькає  на  гілці,він  звик,не  раз  вже  так  було.
Він  знає,прийде  скоро,сюда  тепло,
й  Горіх  в  зелених  шатах,прикрасить  це  вікно.

А  поки,що  хай  буде,як  воно  вже  є-
Вітер  буянить  а  Горіх  гілками,що  сили  б'є.
Так  кожен  рік,так  кожною  Весну,
чекають  люди  й  птахи,чарівну  красу.

Весна,як  чародійка,помахом  руки,
у  кольорові  шати,одіне  все,від  неба  до  землі.
І  засіяє  все,красою  і  теплом  могучим,
а  ще  мелодією,птахів  різних  і  співучих.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Бабич