Старий Горіх,гілками стукає у вікно,
немов нагадує-я старожил,я тут давно.
Пізня Весна на дворі,тому він і нагий,
можливо змерз,тому і злий такий.
І Вітер спокою,йому не дасть ніяк-
б'ється об дерево і день і ніч,весь час.
Гілками колихає Горіх,ну що є сили,
то до вікна,то до землі,гілки поклони били.
Ось тільки старий Горобець,йому усе рівно,
цвірінькає на гілці,він звик,не раз вже так було.
Він знає,прийде скоро,сюда тепло,
й Горіх в зелених шатах,прикрасить це вікно.
А поки,що хай буде,як воно вже є-
Вітер буянить а Горіх гілками,що сили б'є.
Так кожен рік,так кожною Весну,
чекають люди й птахи,чарівну красу.
Весна,як чародійка,помахом руки,
у кольорові шати,одіне все,від неба до землі.
І засіяє все,красою і теплом могучим,
а ще мелодією,птахів різних і співучих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2020
автор: Бабич