Розмаїття весни я люблю,
Зачарована я її квітом...
Слова вдячності їй говорю,
Не веду лише мови я з вітром...
І поля запашні, і гаї,
І польоти птахів щебетливих,
Все розбуджує мрії мої,
Не зникають лиш болі вразливі...
І весни бува тьмариться світ,
То приносять вітри болі й горе...
І тускніє весни тоді квіт,-
На людському життєвому полі...
Я дивлюсь крізь вікно, там весна,
Чисте небо і сад зеленіє...
Та на Сході іде в нас війна,
Й коронавірусу зло сатаніє...
Тому й тьмариться мій диво-світ,
І мій голос від цього німіє...
І весни вже не радує квіт,
І краса мою душу не гріє...
Потопа розмаїття в біді,
Сидимо у домівках, як в клітках,
Недовіра, як темінь тоді,
Ми заплутані в вірусу сітках...
І не видно, й не чутно кінця,
І не радують сонце і квіти...
Як до Бога послати гінця?-
Підказав щоб, як далі нам жити...
Ми ж то віримо,Боже, тобі,
Не залишиш ти нас на поталу,
Відійде злий цей вірус... Й тоді,
Оживе увесь світ, хоч й помалу...
Й розмаїття весни оживе,
І повіє теплом понад нами,
Допомога від Бога прийде,
Спокій прийде до нас із вітрами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874210
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2020
автор: геометрія