В проталу землю покладу зерно…

В    проталу    землю    покладу    зерно,
краплину    дощову    долонею    спіймаю...
На    цій    землі    живу    уже    давно.
Я    знаю    все.    І    нічогісінько    не    знаю.

Вінець    природи,    видумка    її,  -
я    дихаю    безсмертною    любовью!
Чи    будуть    прощені,    о    Господи,    Тобою
блаженнії    невігластва    мої?

Зриваю    з    дерева    дозрілий    плід,
чарівну    квітку    пещу    і    лелію,  -
у    всьому    бачу    я    довершенності    слід,
а    хто    його    лишив    не    розумію...

І    що    тут    метушитися    мені,
кидатися    словами    так    бездумно,
коли    на    вічності    веселому    вогні
згорає    легко    серце    нерозумне.

Не    так    вже    й    боляче    в    цю    землю    відійти  —
по    зернятку,    по    искрі,    по    кровинці...
Tільки    буття    зеленая    травинка
невтомно    мої    губы    холодить...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2020
автор: Колосок Олександр