Суха троянда ронить білий цвіт,
Це нищення краси – немов зітхання.
Та згадує вона крізь призму літ,
Своє розквітле, мов бутон, кохання…
Буяли літні пахощі її -
В солодкій млості швидко час минає.
І заливались щастям солов’ї
В побаченнях хмільному водограї
Красуню кожен у саду беріг.
Вражала та сліпила пишна врода.
Всі промені їй падали до ніг.
Вона - натхнення!Серця насолода!
Та час летить… не тішити букет.
(Де й зникли розкіш і життєві соки!)
Життя промчало, і в один момент
Все відцвіло... лишилась одинока...
Тепер – суха. Немає вороття.
І білий цвіт не вкриє її рясно.
…Стоїть троянда, згадує життя
Таке коротке, світле та прекрасне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2020
автор: Білоозерянська Чайка