Рибалки

 «Каміння  спить,  і  пси  лежать  дрімотні.
   Ах,  ніч  сумна,  як  ночі  ті  скорботні,
   що  ждуть,  щоб  ранок  повернувсь  назад…»
                                                                             (Райнер  М.  Рільке)

           Тим,  хто  розмальовував  глеки.  Щиро.  

Рибалки  ловили  осетра,
А  витягли  камінь  –  
З  нутра  Бористену  –  
З  ріки  верболозів  і  чапель.

Рибалки  ладнали  човен  –  
Смолили  йому  боки
І  дерев’яне  черево.
Аж  бачать,  а  то  Місяць,
Який  пливе  по  Небу
Глиняних  снів  землеробів.
Взяли  вони  отой  камінь  –  
Округлий,  як  все  минуле
(Чи  то  не  камінь,  а  серце,
Що  давно  скам’яніло,
Бо  втратило  сподівання),
І  потягли  на  гору,
Де  якісь  диваки    палили
Свої  солом’яні  хати,  
Щоб    ніколи  не  згадувати
Про  те,  що  сподівалось,
Про  те,  що  мріялось,
І  про  що  малювалось
На  глиняних  глечиках,
На  дерев’яних  снах
І  солом’яних  платтях
Чужих  наречених.

Рибалки  ладнали  сіті
Для  риби  на  ймення  сонце,
А  бачать,  що  то  одяг
Для  них  –  
Жебраків  і  відлюдників.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2020
автор: Артур Сіренко