Навіть незнаю із чого почати.. Після того першого випадку через 2 роки
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871376
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2020
автор: SergoZar