Є лю́ди, що пла́чуть від му́зики,
І на́віть, коли схо́дить со́нце,
Це не ко́ди, не одини́чки і ну́лики,
Це ду́ші і їх охоро́нці …
Є лю́ди, що не пи́шуть ві́рші,
І на́віть не ди́вляться на зо́рі,
Але для них печери і сті́ни
Ра́птом щеза́ють, стаю́ть прозо́рі …
Є лю́ди, що не стаю́ть на колі́на,
Що вража́ють своєю го́рдістю,
І не згина́ють натру́джені спи́ни,
І си́ві зовсім, але з мо́лодістю …
Є чоловіки́, що лю́блять жі́нку,
Але не ро́блять її журбо́ю,
Є жінки́, що ба́чать відті́нки,
І заступа́ють все тьмя́не собо́ю …
Доро́слі – ді́ти тепе́р і за́раз,
Бо так скла́лось, бо такі до́лі,
Що своїм сло́вом вбива́ють прима́ри,
Що просто щи́рі, а не гра́ють ро́лі …
Є люди, що плачуть від музики,
Бо для таких її писа́ли,
По́рвані но́ти, обі́рвані ґу́дзики,
І дурні́ ті, що це все порва́ли …
А завтра зно́ву зійде́ со́нце
Для тих, хто на нього чека́є,
А у тих, на сцені, закри́те віко́нце,
Та і со́нця для них взагалі́ нема́є …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2020
автор: Дружня рука