Науці, мабуть, невідомо,
чому собачники свідомо
покидають своїх псів
без усяких наглядів.
Якось випала нагода
розмотати цю породу,
не зважаючи на марність
і мою сліпу гуманність.
На порозі, зпозаранку,
я помітив вовкулаку:
шкірився по самі вуха,
слина пінилась щодуху.
Намір зрозумів одразу —
зараз кинеться, зараза.
І, як ніндзя в чорному,
відірвавсь по-повному.
Лупонув з «вертухи» в око —
гавчик полетів в Марокко,
сили швидко позбирав
і у відповідь напав.
Ляснув десь біля «ахілла».
Навзаєм відповідь летіла —
вмить підрахував кудлатий
кількість ребер волохатих.
Як завзятий реаліст,
накивав собачий хвіст.
Скавучав додому братець
плакати в хазяйський капець.
Завершуючи повість бою,
тібетську мудрість процитую.
«Якщо любиш свого пса,
що без нагляду гаса,
купи йому спортивні кеди,
щоб тікав скоріш торпеди».
© [i]Денис Стаценко
Долучайтеся до мого віршованого
Telegram-блогу — [url="https://t.me/joinchat/AAAAAEZT31kLPB1jx3nJxw"]«Дурлики»[/url][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870259
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 01.04.2020
автор: Денис Стаценко