На ву́лиці вода промила зво́ри
На ній прижився й хазяйнує дикий хміль
Кленки, акація та осокори
А на городах лобода, полин, кукіль.
Як тяжко бачить вулицю такою
Колись давно, здається в іншому житті,
Була вона курно́ю й гомінко́ю
Тепер як і усе село у забутті.
Серед дороги ями та прова́лля
Двори́ покинуті згубилися в глуші́
Від хат лишилося одне цурпа́лля
Від того бо́ляче і то́скно на душі
Погли́нули двори суцільні нетрі
Ошатна вулиця кущами розрослась.
і дивом у занедбаному спектрі
Лише одна, край шляху, хатка збереглась
Одні́сінька немов із казки, хата
За тином мальви, чорнобривці , огоро́д
В гнізді на яворині лелеча́та
На груші дикі бжоли водять хоровод.
На колодках, схилилася до плоту
Сидить бабуся, в самоті, біля двора́
Вдивляється в глухо-німу пусто́ту
Іще від ранку виглядає поштаря
Зв'язок зі світом тільки через нього
Він їй новини, хліб і ліки принесе.
Порадує стареньку а крім того
Погомони́ть з бабусею про те – про се.
Помер дідусь, осиротіла хата
А дітвора́ порозліталась у світи́.
Є син і до́чка, є і онуча́та
То все одно старенькій нікуди іти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869300
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2020
автор: євген уткін