Не тисяча сердець – нехай одне здригнеться
у відповідь мені, коли я донесу
покладені в чіткі рядки, малі тенетця –
жагу мою й любов, і радощі, і сум.
Навіщо говорю я мовою твоєю –
і плачу знов і знов?
Кажу собі: «Затям,
не вернеш до життя засушену лілею,
не чути слів німих на відстані життя...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8691
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.11.2005
автор: Вировець Лариса