Вовк і О́лень

В  густому  лісі  проживали  Вовк  і  О́лень,
Один  від  одного  трималися  подалі,
Життям  були  обоє  задоволені,
На  віддалі,  зустрівшись,  розмовляли.
Рогатий  лаяв  Вовка:  «Що  ти  коїш?
Ти  подивись  на  себе,  як  живеш!
Ти  ж  тільки  слабшого  від  себе  ловиш,
У  пекло  попадеш,  коли  помреш!»
Та  Вовк  гарчав:  «По-іншому  не  можу!
Ну  як  сильнішому  показувати  злість,
Коли  без  сумніву  мене  він  переможе,
А  як  голодний  –  то  гляди  і  з’їсть?!
Я  й  так,  по  правді-то,  полюю  хворих
У  межах  споконвічних  володінь,
Суддя  для  нас  –  це  вітер  в  чистім  полі,
Пече  у  стужу,  студить  у  жарінь.
Тобі  ж  бо  добре,  ти  травою  ситий,
Ще  й  лісники  підкормлять  де-не-де,
А  я  людьми  здебільшого  був  битий,
Моя  дорога  в  інший  бік  веде».

Отак  стрічалися  вони  до  віку  зрілого,
На  перший  погляд  мирний  мали  вид:
Боявся  Олень  Вовка  зголоднілого,
А  Вовк  страшився  рогів  та  копит.

Що  врешті  сталося  між  ними  –  хто  те  знає,
І  ось  удвох  вони  прийшли  на  Божий  Суд.
Та,  як  не  дивно,  Вовк  попав  до  раю,
А  Олень  –  в  пекло!  «Боже!  Який  бруд!
Що  в  біса  коїться?!  Я  Олень,  а  не  Вовк!»  -
Горлав  надривним  голосом  даремно
Рогатий  велетень,  та  раптом  змовк,  –
Хтось  зі  Святих  зійшов  до  нього  в  темну.

«Не  лайся,  й  не  кричи,  а  тільки  зрозумій,
Що  ти  і  зараз  не  назвеш  число
Комах  убитих,  ящірок  і  змій,
Хоч  не  твоє  було  те  ремесло!
Як  пасся  ти,  хіба  звертав  увагу
На  ледь  помітних  жителів  трави?
Не  придивлявся!  Знав  лише  про  спрагу!
Жував  не  дивлячись,  копитом  землю  бив!
А  Вовк  –  не  те,  у  нього  кожна  жертва
Спокутала  свій  власний,  певний  гріх,
Без  кожної  із  них  він  міг  померти,
Й  сім’ю  свою  занапастити  міг.
Він  не  брехав,  що  полював  найслабших,
А  отже,  хто  сильніший  –  той  міг  жить!
А  це  закон,  який  існує  завше,
І  Вовк  йому  зміг  добре  послужить!»
 
Така  от  арифметика  виходить,
Як  не  мудруй,  і  як  тут  не  крути:
Не  все  те  зло,  що  іноді  нам  шкодить,
І  не  добро  все  те,  чим  задаєшся  ти.


***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2020
автор: Щєпкін Сергій