Алєсь Звонак, Вітчизна

1
У  сірій  свитці  ходить  Листопад...  
Хоч  і  давно  гілля  безлисте,  голе,
Та  гостро  пахне  яблуками  сад
І  збіжжям  пахне  післяжнивне  поле.

Земля  моя!  Осінній  кругогляд  –
Туманів  піна  у  небесних  полах,
Міраж  доріг,  задумливість  левад,
І  жовте  листя  бронзовіє  долом...

Тебе  очима  миттю  я  обвів,
Цілком  від  здивування  онімілий:
Дощі  ось  тільки  глухо  прошуміли,

А  в  рунах  лан  смарагдами  розцвів...
Здається,  –  полотно  митець  умілий
Так  бездоганно  фарбою  покрив.
2
Яка  ж  то  велич!  Крізь  імлистий  дим
Окреслить  може  зір  твій  обрис  сталий.
Високої  напруги  проводи
Гудуть,  неначе  басові  цимбали.

Міста  у  променях  скупих  ряди
Своїх  будов  висотних  виставляли,
І  голоси  життя  на  всі  лади
На  різних  хвилях  гамірно  звучали.

Я  впізнаю,  Вітчизно,  голос  твій,
Високі  ноти  в  ньому  урочисті,
У  ньому  наміри  злітають  чисті

Поєднані  у  простоті  ясній!
Високий  подвиг  твій,  ці  добрі  вісті,
Легендою  живою  стануть  в  стрій!
3
Суворий  вік  поклав,  немов  моток,
Ці  зморшки  часу  на  твоїм  обличчі,
Та  юного  народу  вже  росток
На  подвиги  наступні  мужніх  кличе;

Той,  що  звертає  погляд  до  зірок
Крізь  частоколи  формул  таємничих,
Той,  що  проклав  у  всесвіт  перший  крок,
Ступивши  першим  сміло  в  вік  космічний!

Вітчизно,  у  твій  дух  живий  проник
Роботи  дух,  дух  творчого  горіння,
Котрий,  йдучи  крізь  змінні  покоління,

Сам  старості  не  скориться  повік,
Бо  лицар  твій  і  зброєносець  вірний
Простим  ім’ям  зоветься:  Чоловік!

Алecь  Звoнaк,  Радзіма
1
У  світцы  шэрай  крочыць  Лістапад...
Хоць  і  даўно  ні  лісціка  на  голлі,
А  востра  пахне  яблыкамі  сад
І  збажыной  прытомленае  поле.

Зямля  мая!  Асенні  далягляд  –
Туманаў  пена  ў  неба  у  прыполе,
Міраж  дарог,  задумны  шэпт  прысад
І  жаўталісце  бронзавае  доле...

Цябе  вачыма  абягу  угрунь,
Суздром  здзіўленнем  шчасным  анямелы:
Дажджы  вось  толькі  глуха  прашумелі

И  праступіла  ізумрудам  рунь...
Здаецца,  тонкі  колер  акварэлі
Паклаў  мастак  на  палатняны  грунт.
2
Якая  веліч!  Праз  імжысты  дым
Акрэсліць  можа  зрок  абрысы  даляў.
Напружанняў  высокіх  правады
Гудуць,  як  басавітыя  цымбалы.
 
А  пад  скупым  праменнем  гарады
Высвечваюць  высотныя  кварталы,
І  галасы  жыцця  на  ўсе  лады
Гучаць  на  доўгай  і  кароткай  хвалі.
 
Я  пазнаю,  Радзіма,  голас  твой,
А  ў  ім  высокай  ноты  урачыстасць,
А  ў  ім  узлёт  памераў  самых  чыстых
 
У  спалучэнні  з  яснай  прастатой!
Высокі  подзвіг  твой,  як  сказ  вячысты,
Увойдзе  ў  строй  легендаю  жывой!
3
Суровы  век  паклаў,  хоць  не  знарок,
Маршчынкі  часу  на  тваім  абліччы,
А  ўжо  расце  твой  малады  народ,
Той,  што  на  подзвіг  новы  мужных  кліча;
 
Той,  што  ў  нязнаны  свет  кіруе  зрок
Праз  частаколы  формул  таямнічых,
Той,  што  праклаў  у  бездань  першы  крок,
Ступіўшы  першым  смела  ў  век  касмічны!
 
Твой  дух,  Радзіма,  ў  ім  заўжды  жыве,
Дух  працы,  дух  стваральнага  гарэння,
Што,  ідучы  праз  безліч  пакаленняў,
 
Сам  не  паддасца  старасці  павек,
Бо  рыцар  твой  і  збраяносец  верны
Завецца  простым  імем  Чалавек!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2020
автор: Валерій Яковчук