1
У сірій свитці ходить Листопад...
Хоч і давно гілля безлисте, голе,
Та гостро пахне яблуками сад
І збіжжям пахне післяжнивне поле.
Земля моя! Осінній кругогляд –
Туманів піна у небесних полах,
Міраж доріг, задумливість левад,
І жовте листя бронзовіє долом...
Тебе очима миттю я обвів,
Цілком від здивування онімілий:
Дощі ось тільки глухо прошуміли,
А в рунах лан смарагдами розцвів...
Здається, – полотно митець умілий
Так бездоганно фарбою покрив.
2
Яка ж то велич! Крізь імлистий дим
Окреслить може зір твій обрис сталий.
Високої напруги проводи
Гудуть, неначе басові цимбали.
Міста у променях скупих ряди
Своїх будов висотних виставляли,
І голоси життя на всі лади
На різних хвилях гамірно звучали.
Я впізнаю, Вітчизно, голос твій,
Високі ноти в ньому урочисті,
У ньому наміри злітають чисті
Поєднані у простоті ясній!
Високий подвиг твій, ці добрі вісті,
Легендою живою стануть в стрій!
3
Суворий вік поклав, немов моток,
Ці зморшки часу на твоїм обличчі,
Та юного народу вже росток
На подвиги наступні мужніх кличе;
Той, що звертає погляд до зірок
Крізь частоколи формул таємничих,
Той, що проклав у всесвіт перший крок,
Ступивши першим сміло в вік космічний!
Вітчизно, у твій дух живий проник
Роботи дух, дух творчого горіння,
Котрий, йдучи крізь змінні покоління,
Сам старості не скориться повік,
Бо лицар твій і зброєносець вірний
Простим ім’ям зоветься: Чоловік!
Алecь Звoнaк, Радзіма
1
У світцы шэрай крочыць Лістапад...
Хоць і даўно ні лісціка на голлі,
А востра пахне яблыкамі сад
І збажыной прытомленае поле.
Зямля мая! Асенні далягляд –
Туманаў пена ў неба у прыполе,
Міраж дарог, задумны шэпт прысад
І жаўталісце бронзавае доле...
Цябе вачыма абягу угрунь,
Суздром здзіўленнем шчасным анямелы:
Дажджы вось толькі глуха прашумелі
И праступіла ізумрудам рунь...
Здаецца, тонкі колер акварэлі
Паклаў мастак на палатняны грунт.
2
Якая веліч! Праз імжысты дым
Акрэсліць можа зрок абрысы даляў.
Напружанняў высокіх правады
Гудуць, як басавітыя цымбалы.
А пад скупым праменнем гарады
Высвечваюць высотныя кварталы,
І галасы жыцця на ўсе лады
Гучаць на доўгай і кароткай хвалі.
Я пазнаю, Радзіма, голас твой,
А ў ім высокай ноты урачыстасць,
А ў ім узлёт памераў самых чыстых
У спалучэнні з яснай прастатой!
Высокі подзвіг твой, як сказ вячысты,
Увойдзе ў строй легендаю жывой!
3
Суровы век паклаў, хоць не знарок,
Маршчынкі часу на тваім абліччы,
А ўжо расце твой малады народ,
Той, што на подзвіг новы мужных кліча;
Той, што ў нязнаны свет кіруе зрок
Праз частаколы формул таямнічых,
Той, што праклаў у бездань першы крок,
Ступіўшы першым смела ў век касмічны!
Твой дух, Радзіма, ў ім заўжды жыве,
Дух працы, дух стваральнага гарэння,
Што, ідучы праз безліч пакаленняў,
Сам не паддасца старасці павек,
Бо рыцар твой і збраяносец верны
Завецца простым імем Чалавек!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2020
автор: Валерій Яковчук