[i]Батюк Валентин Євгенович
(13 лютого 1979 р. – 28 липня 2014 р.)
Рогізна Любарського району Житомирської області.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника 30-ої окремої механізованої бригади.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
25 грудня 2014-го в селі Бичева на приміщенні місцевої ЗОШ відкрили меморіальну дошку випускнику Валентинові Батюку.
[/i]
Запеклий бій. Савур-могила.
Снарядів вибух раз у раз...
Стріляє, пре кацапська сила,
Всіх прагне знищити в цей час.
Наказ солдатам — йти у наступ,
Зайняти штурмом висоту,
Відкрити на узвишші доступ,
Контролювати кругову.
А по ту сторону чеченці
І бронетехніка гармат,
Ворожі навчені чужинці,
Озброєні, як на парад.
А наші хлопці без нічого,
Дух український — їх броня.
І вся надія лиш на Бога,
Який спасе життя бійця.
Ішли вперед і не здавались,
Тривав страшний, жорстокий бій.
Навкруг лиш вирви залишались...
— Іди вперед! Назад не смій!
Та не здадуться наші хлопці,
Ніхто з бійців не підведе.
За Україну на цім боці,
Тридцята ОМБр іде.
Боєць Батюк в бою загинув —
Убито декілька бійців,
У небо з друзями полинув,
Життя віддав за земляків.
Війна страшна, безжальна, грізна...
І чорна звістка в дім летить:
Везуть бійця в село Рогізне —
Батькам синочка хоронить.
Біль не забудеться ніколи
І втрату мама не сприйме:
Частенько ниє серце болем
Й багато спогадів несе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2020
автор: Ольга Калина