Блукав Бог поміж хмарами, як льоха
Поїсть, поспить, горілки сьорбне трохи -
Як описати отой Рай, хоч трохи чемно:
Усе - бридке, рідке, марудне, темне!
Дістала Бога та нудьга по самі вуха,
Схотів він до людей піти послухать:
Як там живуть вони в земному Раю?
Чим де-не-де Його іще згадають?
У білій рясі, босий і небритий,
На перехресті, біля посту ДПС,
Пом'ятий трохи, лиш в росі помитий,
З'явився Він, неначебто воскрес.
До копів з палицями: хлопці, алілуйя!
- Я - Бог, ваш батько. Чи не пізнаєте?
Ті відвернулись, так як і не чують -
Надулись, наче піп під мінаретом.
- Синочки, любі, я прийшов з добром.
Робота ваша справді добра справа?
Чому від батька відвернулися гуртом?
Не завжди видно пана по халявах.
- Яка халява, діду? Іди геть!
Іде про нас в країні дурна слава.
Не дай Боже', наврочиш спересердь!
Отож чвалайте, вуйко, - ген направо.
Всміхнувся щиро — наче привітали:
- Працюйте, хлопці, лиха не робіть.
А раз ви Бога все ж таки згадали,
Я буду з вами, тільки не грішіть!
Направо - то в село - святеє місце.
Хрест прибраний, у центрі - Божий храм
Під церквою як раз почалось дійство,
Цікаво стало: що воно отам?
Мула з попом та ксьондз з рабином
Біля паркану оковиту куштували -
Тости лунали, цілувались з хріном
І як джерельну, у горлянки заливали.
Живіт у кожного, ледь-ледь ось трісне,
У слині ряси, очі всіх блищать,
Комар не пролетить — у хмарі висне,
І сморід - як онучі де висять.
На лаві - діжка огірків із хріном,
В тарілках повно м'яса, смальцю, сала...
Хильнули з сулії десь половину
Та й на подвір'ї церкви заспівали:
Многая літа і Хава нагіла,
Алах акбар і Єзус алілуйя -
Свиня сусідська, що співать не вміла,
І та в хліву, мо, краще вередує.
Допоки мирно пили, було тихо,
У губи цілувались навзаєм -
Не кличте, не будіть дрімуче лихо,
Бо як прокинеться — довкола заблює.
Якогось дідька піп шмаркнув у кварту.
І хрін із тим - абиж-то у свою,
А то до ксьондза — то уже не жарти!
Той враз за костур і кричить: уб'ю!
Промазав... не в попа — мулу поцілив,
Мула підстрибнув: то яка скотина!
Рабин п'яненький мирно кварту цідлив -
Кадило влучило у голову рабина…
Насилу забіяк Бог зупинив,
Бо бійка йшла вже не одну годину:
Попа й мулу він в пику зацідив,
Ксьондза по пузі, гривню дав рабину.
Святі отці не довго горювали -
Знов чарку вже за дружбу, налили,
Між тим вони добряче матюкались,
За рогом церкви разом відлили...
Картина: три попи, задравши ряси,
Чесали зовсім свіжі ще синці,
Як справжні козаки, не підараси,
Нужду справляли так святі отці...
Пристав до них і Бог на грамів двісті,
Солоним огірком лиш закусив.
Побрів на потяг, що ішов у місто,
Попів, здається, не грішити не просив.
Як бомж із поїзда, він вийшов на вокзалі,
Ногами босими рівняючи ями,
Присів перепочити десь у залі,
Поспілкуватися з киянами й людьми.
Швидка за ним приїхала не швидко.
Взяли під руки, затягли у віз,
Водій і лікар також напідпитку,
Курили ще й до того якийсь хмиз.
Дорогу всю базікали про плани,
Погодились: сьодні добрий план!
Бо енергійно прочища канали
Й разом блювали у брудний казан.
В лікарні ледь знайшли порожнє ліжко,
Його закинула туди ота «швидка».
У коридорі, просто біля діжки,
Поклали і забули, як дрючка.
На другий день, згадав хтось про старого -
Прийшов на огляд непохмелений студент:
Із ліків, батьку, тут нема нічого...
З кишені витягнув пом'ятий корвалмент.
- Лиши собі ці чудотворні ліки
Хворобі і без них знайду я раду
Хто про реформу медицини де базікав?
Хоч інколи, синочку, Бога згадуй!
Пішов у центр міста - на Майдан.
Хрещатик, Інститутська, далі - в Раду:
Там визрівав земельний дерибан
Про совість і порядність - там не згадуй.
Такий песець!
Що пацюків після потопу…
Хто цупить гроші, хто намацує кінець,
Там хтось повію замовляє із Європи,
Щоб не сказати гірше – то песець!
І не хотів би матюкатися – та край!
Де назбирали ви оцих уродів?
Створили підлі в Раді собі рай
На спині бідного, вкраїнського народу!
У залу спікер депутатів запросив -
За землю почали голосувати.
Бог не стерпів: я, для людей творив!
Ви вже на Боже стали зазіхати!
Дивитись далі Бог уже не міг
Ударив так, що й досі з того зимно.
Чорти побігли – хто куди побіг,
Коли сам Бог на ту підлоту гримнув.
Чудовий ранок площу заливав,
Сльозами вмиту божими й людськими -
То сльози радості були. Їх Бог вітав,
Усі раділи. Він радів із ними.
З під стели до людей звернувся всіх:
Хай буде завжди мир і щастя з вами!
Я ось прийшов! А що якби не встиг?
Ви й далі б так мирилися з чортами?
Наказ один залишу на віки:
Ви, люди, є творіння Боже!
Але чорти, підліші і бридкі,
Вдягають лики, на людей так схожі.
Політиків продажних і попів,
Брудних ділків, тягніте на Майдани
Не слухайте байки тих баранів -
Збрехав, украв – одразу у кайдани!
Лише тоді на цій святій Землі
Довіку пануватиме мій дух.
У домі, в храмі, в місті, у селі
У вулику не має бути мух!
Не тільки треба вміти мед збирати.
Ще трутнів викидати треба геть.
Свій вулик усім миром захищати,
Плекати свою міць і зброї твердь.
Інакше знову й знову досить швидко
Налізе в вашу хату хижа тля,
Одягне вовк вівці кудлату свитку
Для чого? Розумієте, що для…
Я не охочий на вмоляння і промови.
Спитаєте – почуєте одраз…
Зрікається лиш падло роду й мови
Оце і є від мене вам наказ.
Потомлений, вдоволений устав.
Йому пора закінчити відпустку.
Не гайте часу на пусте та марнослав -
В словах пустих ховає підлість пастку!
Радійте, люди добрі, на землі!
Пишайтесь розумом, ділами, не грошами.
І щоб не говорили москалі -
Я з чесними і гідними! Я – з вами!
___________________________
У кожного народу є свій хрест
Своє завдання і своя дорога.
Є право на повстання і протест
В серцях шукайте, а не в церкві Бога!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2019
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)