У тумані сіріють алеї,
серед осені кряче печаль.
І ворона сумує за нею,
і мені її мало, на жаль.
То завіється з гаю у поле,
то фарбує сурмою ліси
і у лузі неначе ніколи
не було ще такої краси.
То пишається горобиною,
то калиною біля ріки,
по габі за цією рікою
вишиває собі полики.
Завітає ця фея й до мене,
і кота подарує мені,
що примружує очі зелені,
і мурликає щось уві сні.
А сама помандрує у гості
у хороми хуги і зими.
Поки з нею прощаємось ми,
сіє росами із високості
подорожню імлу на погості
за журбою, що їде саньми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853098
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.10.2019
автор: I.Teрен