"Друже, покинь! Це не взаємно!"
Та я любитиму таємно.
"Memento mori" — знай напевно.
Цвіту, коли стає вже темно.
Минають дні — повільні кроки.
Твої одні кохані щоки...
Сплітаю вірші. Тепло. Спокій.
Якщо не вічно, тоді доки?
Юнацтво ваблять сигарети,
Мені б до іншої планети.
Там, де не були ще поети.
Про тебе б й там писав куплети.
Бо ти, неначе перший листопад,
Чи сніг на носі кожну зиму.
Світ усміхається Максиму,
А він, мов кислий виноград.
"Знаєш без тебе легко, друже.
Усе однакове й байдуже"
Мені ж усе, мов шах і мат.
Це, ніби в тиші автомат...
* лат. mementō morī «пам'ятай , що [доведеться] вмирати», «пам'ятай про смерть».
26.07.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850498
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Моряк