Туман навколо, наче стиглий сніг,
Який чіпляється за гілля, щоб не впасти,
Боїться твердості асфальтових доріг,
Пом'якшує осінніх барв контрасти.
Заледве видний, мовчки упаде,
Коли триматись в невагомості безсилий.
Чи зникне… був – і вже нема його ніде,
Злетів угору, на пташині лігши крила.
Немов реп'ях, колючий і чіпкий,
Хапається за одяг, лізе в душу.
Хто ти такий? Скажи: хто ти такий?
Що я собою відігріти тебе мушу?
Ти – злодій, що забрав мої думки
І заховав за ватною стіною.
Забрав із пам'яті, з ким я плела вінки
У полі, зачарована весною.
Чи, може, лікар… В білому увесь
І маска на обличчі вберегтися…
З тобою зустрічалась в щасті десь…
Тепер мені ти все частіше снишся…
Чому так тихо? Чуєш? Я кричу!!!
Боротися з тобою вже безсила!!!
- Тобі цікаво знати, чом мовчу?
Я зайнятий – твої зрізаю крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850427
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Волинянка