Не визнаю провини за собою,
Лише ота, що
Одержима я тобою.
І Бог нам суддя.
Та будем, будем далі жити,
Віру, надію, любов
У серденьку ростити.
Де ж мудрості тої нам взяти,
Щоб любов як Божий дар
Прийняти?
Сміх і плач,
Радість і журба.
Любов не ділиться на два.
Хіба?
А як це я і ти?
Куди нам йти і,
Що шукати у житті?
Дороги все не ті й не ті.
Та є одна дорога -
Дорога нашого життя
У світлі Божого буття.
Нам лишається лиш
Бути
І про спасіння не забути.
Не забувати, що душі
Треба рятувати,
Бо загибаєм у своїх гріхах. Ах!
Та самотужки
Не врятуємося ми.
І втрачаємо віру,
І не плекаємо надії.
О! Ви, літа молодії!
А любилося ж як!
Невже любов ота старіє
І в немочах отих хворіє?
Та це ж хвороба часу.
Та я розділю любов вашу.
Вона фундамент
Нашого життя.
А ще батьківська віра
І молитва щира,
І надія на Боже Милосердя.
І не дивимося уже один на одного ми
Спересердя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849870
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2019
автор: яся