Вечірня Вінниця… сяючі ліхтарі. Щасливі обличчя перехожих. Ось вже й настав останній літній день. Краса довкола, приваблюють милозвучні фонтани.
В центральному парку людей, як комах, аж мерехтить у очах. Озирнулась старенька й звідки всі вирвалися? Їх так багато, аж ніяково! І майже всі одинаки, кудись поспішають. Погляд вперед, по всій окрузі, наче когось виглядають. Та дехто йде тихою ходою, он там далеченько, навіть з палкою, ледь-ледь тупцює дідусь з бородою. Й чого їх сюди несе, думає старенька. Хоча погода, правда ж і гарненька. Так скоро втихомиряться напевно, турботи будуть, не марнуватимуть часу даремно.
Вона трохи схилившись, відпочиває на дерев`яній лавці де тільки й не була сьогодні, притомилась. Приїхала на місто подивитись, де не гляділа, не забувала хреститись. Думки туманом оповиті, то лише на якісь миті. Здається люди несуть в собі радість, ситі, напевно в місті добре жити.
Та раптом, кілька голубів порушили думки, злегка присіли до землі, всміхнулась й залюбки,
- Ото пташина і всі майже по парах, яка краса. Здається й людей не бояться, ну чудеса.
Пиріжок, той, що привезла із собою, скришила в жменю горою. І посміхаючись жбурнула всім горобцям-сміливцям. Помітила, в людей відразу усмішка на лицях. Добре, теж не шкодують - світла думка промайнула. А може хто подумає, - От бабця утнула! Та хай там, чого шкодувати, хто ж має цих, беззахисних підгодувати.
На лавці, що поруч, молодята присіли, на ній лише вдвох, напевно пораділи. Вона гарненька, сама світленька, сонячно всміхалась, ото дівчисько, думка, як оса, мабуть закохалась. Й старенька молодість згадала на хвильку; Ой, ти ж тепер на небі мій Васильку. А ми ж з тобою не по парках гуляли, а біля ставу корів випасали. І в теплі ночі зоряні, нам щебетали солов`ї. Ой, якби ж ти любий знав, як сумно без тебе мені.
Хлопець русявий, видний, привернув увагу, в пакеті копошиться, напевно має спрагу. За мить до неї нахилився, щось шепотів й щоразу позирав навкруги, вона ж у майці, ніжно рукою притиснув їй повненькі груди. Отак при людях, Боже-Боже та чи, то так робити гоже! І з пересердя голубів прогнала. Де ж сором й гордість, чи я кохання не знала?! І спідтишка вирячила очі,
- Нехай би краще дочекались ночі.
За мить хлопчина розгорнув цукерку і пхає подрузі прямо в рот. Старенька різко з лавки піднялася й дуже тихо,
- Ото бридота! О, де ж той Бог?!
Суворий погляд до молодих, вони вже цілувались. Ледь-ледь тихенько перевела подих, до них прохожі тільки посміхались.
- От дожилися,- очима кліпає, про себе шепоче старенька,
- Геть світ змінився, а Вінниця гарненька!»
Й попленталася до автостанції, думки про старість.
- А біс в ребро! Літа-літа!
Та десь, так глибоко в душі, ховає заздрість.
1.08.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2019
автор: Ніна Незламна