Несуться табуном мої роки,
їх гриви розвівають життя вітри.
І тільки стук годинника як стук копит,
нагадує,що рік пройшов і табун десь зник.
Я що є сили стараюсь осідлати дикого коня,
та тяжко вдержатися на ньому без сідла.
Тож проскакавши падаю на землю я-
кульгаючи ловлю вже іншого коня.
Та знову повторилося все як і було,
коня по схилах голопом понесло.
Невтримався знову-верхом я на коні,
знову шукаю іншого коня у табуні.
Ось так голопом летять,летять мої роки,
ніхто не знає звідки скачуть і куди.
І кожен раз я вершник,далі пішак-
і кожен раз,хоч на коні хоч на землі панує страх.
Куди мої роки ви скачите голопом,
не віддаляйтеся від мене з кожним кроком.
Хоч ви у силі,хоч ви лелієте в красі,
у всій красі я бачу вас уже у далені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847447
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2019
автор: Бабич