Йодом густо знов намазав шов,
тріснутий від розпачу й плачу́.
Вкотре «відхопив» «нема за шо!».
Як нема? Тож дайте – заплачу́!
Ви – обітований мій колгосп.
Я – безмежно вдячна вам земля.
Нащо обділятиму когось?
Я би вас доля́рами залляв!
Дайте за небачене добро
борг віддать нечуваним добром!
Не ясир, не мито, не оброк –
вдячність налилась вагою ґрон.
Що це за кричущий егоїзм?
Виручив? Ласкавим будь тепер.
Віз подяк дарма хіба я віз?
Тьму могоричів кому припер?
Я ж добром засипати зайшов.
Та куди ж ти, виродку, побіг?
Втік. Мов хвіст змії, «нема за шо!»
впало, відділившись, на поріг.
Наче проваливсь. Куди? Під люк?
В ко́му чи під землю? Ну і шоу!
Я ж так і не встиг тобі, падлюко,
ввічливо сказати: «Є за шо!»
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847444
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2019
автор: Олександр Обрій